Домашнє завдання до одної з лекцій: "Монохромний образ"

Домашнє завдання до одної з лекцій: "Аналоговий образ"

• свій тип фігури
• свій кольоротип
• знаменитостей з таким кольоротипом та типом фігури
• базову палітру кольорів до свого кольоротипу
• монохромний, компліментарний, аналоговий образи
• речі у гардеробі, яких варто позбутись, розбір шафи
• такнини та їхній склад
• капсульний гардероб
• свою уніформу
• аксесуари
• магазини, де можна придбати все необхідне для своєї капсули
• свій харектерний стиль

Капсула - мінімалістичний гарероб, що складається з речей, які максимально компонуються між собою, утворюючи гармонійні наряди.

Створення класичного образу

Створення романтичного образу

Сертифікат завершення курсу "Твоя карта стилю"

Найбільша зміна відбулась, коли я почала відвідувати фітнес клуб і помічати перші результати. Саме тоді я ринула «во все тяжкие». Для мене строга дієта з мінімальною кількістю вуглеводів і жирів означала, що я стану фітоняшкою,  а це було моєю першочерговою ціллю. Їла я все менше, а займалась більше і більше. Я керувалась правилом – менше їжі + більше спорту = успіх.

Всі навколо сипали компліментами (нууу, крім моєї бабусі), казали, що я схудла вдвічі, просили порадити дієту і вправи, а мені й надалі здавалось, що я груба.

Такі дні «жору» - це як затьмарення розуму. Ти не можеш тримати себе в руках, не можеш наїстись і з’їдаєш нереальну кількість їжі. Ти ховаєшся від усіх з шоколадкою і з'їдаєш її, поки ніхто не бачить, а потім заїдаєш її величезним бургером, а потім ще з’їдаєш півкілограмове морозиво, яке ще утрамбовуєш пончиком, чіпсами, снікерсом…– але ти й надалі голодний…

Якщо це все звучить не дуже, то повірте, у житті все виглядає ще гірше. Коли твоє життя – це підрахунок хвилин до наступного прийому їжі, а сам прийом їжі не заспокоює голод – це пекло. Коли ти дивишся на людей, які їдять нормальну їжу і не паряться, а ти їси варений шпинат без солі і білок яйця – це пекло. Коли ти не можеш вийти з друзями/уникаєш посиденьок з рідними, бо боїшся, що треба буде щось зїсти, а ти не можеш собі цього дозволити – це пекло. І коли твоє життя – це замкнене коло «мало їжі -жор- докори сумління -мало їжі- жор» – ЦЕ ПЕКЛООО!

А тепер увага! Я процитую пункти з сайту Eating Disorder Hope, які описують симптоми Компульсивного Переїдання.

• Продовжуєш їсти навіть тоді, коли ти вже ситий
• Не можеш припинити їсти, не можеш контролювати кількість спожитої їжі
• Ховаєш їжу, щоб спожити її пізніше
• Їси нормально у присутності інших, але жадібно поглинаєш їжу, коли нікого немає поруч
• Відчуваєш стрес та страх, який може бути заспокоєний лише їжею
• Не відчуваєш нічого під час процесу "жадібного поглинання"
• Ніколи не відчуваєш насичення: незважаючи на кількість їжі

Дім у Бостоні

Отже, зустріла нас господиня дому - пречудова жіночка Джейн. Сім'я Джейн (чоловік, син та вона) походять з Тайвані. І хоч вони не є прибічниками ідеальної чистоти у домі, сім'я у них класна :) 

Мене з моєю однокурсницею поселили у маленьку кімнатку. Ми обоє платили за неї 650$ в місяць. Тобто, за одну кімнату на місяць виходило 1300$. На замітку, стипендія на місяць від університету на цю програму складає 650 євро, тобто нам, по суті, вистачало виділених грошей лише на кімнату (при тому що харчування, проїзд та особисті потреби у Америці не відносяться до категорії "дешеві"). На початку ми не мали поняття про ціни на проживання, і на жаль, аж під кінець свого перебування у Бостоні ми дізнались, що це дуже дорого як на кімнату розміром 10 кв. м. Щоправда, у ціну за проживання входили вечері у будні дні. 

Декілька цікавинок: 

1. У нас вдома не було вікон, які б відкривались. Тобто у нашій кімнаті вікно відкрити було теж unreal. Ковток повітря можна було зачерпнути лише на вулиці.

2. Зимою у кімнаті було просто жахливо холодно, а навесні, коли пригрівало сонце, надзвичайно спекотно. Тому у нас були 2 варіанти - ми або мерзли, або задихались. 

3. Кімната знаходилась на другому поверсі, і я дуже "смачно" 2 рази гепнулась на сходах, які у Америці зазвичай обшиті ковром (за 4 місяці перебування у домі на тих сходах постраждало 4 людини, тому аргументи на кшталт "може то ти така незграба" не приймаються).

4. Американці обідають ввечері. В обід у них на роботі/ у школі/ університеті перекус, а ввечері вони їдять перше, друге і, іноді, десерт. 

Метро у Бостоні 

Дорога до універу і назад забирала у нас щодня близько двох годин. 15 хвилин треба було йти до станції метро, ще 15 їхати однією гілкою, а потім 25 хв наступною. До речі, у метро я губилась до останнього (добре, що у мене була приятелька, у якої все було окей з орієнтацією у просторі  (хіхі). 

Метро у Бостоні то взагалі окрема тема. Перш за все запахи: пахне маріхуваною вперемішку з випорожненнями, брудними безхатьками, старістю і ванільними bagels*. У метро можна зустріти і супер багатих осіб, і бабульок, яким скоро за 100 з iPhone 8 у руках, і обкурених дивних типів, які на тебе пяляться так, що під землю хочеться провалитись, і навіть маленьких (та й великих) щуриків. Вагон метро служить і смітником, і ліжком, і місцем праці для деяких (здебільшого жебраків) осіб.

University of Masachussetts Boston

Місце, у якому ми провчились 4 місяці. Місце, яке загартувало мене на майбутнє і перевірило мене на міцність. Навчання за рік у цьому університеті коштує 13 000 $. Якщо б не програма обміну, я б точно не змогла собі дозволити таку розкіш. 

Отже, в тиждень у мене було 3 заняття по 2,5 години. Час занять зазвичай після 15 години. Одне з занять у нас починалось о 19.30, тобто додому я попадала після 23. 

-What????? Скаже хтось. Всього лиш 3 заняття в тиждень? 

-Угу, відповім я. Але те, що ти робиш на занятті, це вершина айзбергу. Основну роботу ти проробляєш сам, вдома. Прикладове завдання з одного заняття це: прочитати книжку на 250 сторінок, зробити її аналіз, прочитати 5 критичних статей ще на 20-30 сторінок кожна і виділити основні пункти по кожному з них, написати свою власну думку на рахунок всього вище перечисленого. Нагадаю, так було з кожним заняттям. 

Цікаві факти з універу

Далі буде...