Моя Америка #2, або перші емоції від Бостону

29.8.18

Всі завжди уявляють Америку як країну, у якій все по-інакшому. У якій кращі умови життя, у якій всі люди багаті і щасливі, яка дає безліч можливостей у фінансовому плані, і яка є просто країною мрій, де все, як у казці. Однак, ця утопічна ідея - це міраж, за яким приховується багато незрозумілих і важких до сприйняття (для європейця) речей.
Як я вже згадувала у попередньому дописі на блозі (тут), Америка зустріла нас доволі тепло. 
Коли ми сіли у "свій" автобус, на нас кинула оком водій (афро-американка з тенденцією до дуже гучної мови) і спитала куди ми їдемо. Прикол у тому, що коли ми сказали їй свою адресу, вона впала в шок і сказала, що стільки років керує автобусами на цій трасі, а такої вулиці не знає (і тут!!! паніка). 
Пасажири відразу почали пропонувати нам свої телефони, щоб ми знайшли в Google нашу вулицю, і спільними силами нам це вдалось. Цей випадок нас неабияк шокував, і ми зробили висновок, що американці дуже відкриті і помічні. 
А наша вуличка, як виявилось, просто відходила вбік від головного маршруту, яким курсував автобус.
Випхались ми з автобуса  з нашими валізами, голодні, холодні і виснажені, і полізли по стрімкій вуличці вгору. Мушу визнати, що Американські будиночки точно такі, як показують у фільмах: дуже милі, з зеленими газончиками і статуетками гномів. Бачачи всю цю красу на власні очі, нас охоплювала невимовна радість і піднесення. Однак, вона доволі швидко закінчилась, коли ми підійшли до будинку, де мали мешкати. Ну от уявіть собі: всі будиночки гарні, з ландшафтними дизайнами, деякі ще з новорічними прикрасами, ліхтариками, гірляндами (це була середина січня), а наш -  мертвий. Ну не можу я знайти іншого слова, щоб описати старий дах, облущений фасад, захаращений дворик і і розбиті фасадні сходи. 
Спершу нам здалось, що нас розвели (таке часто трапляється у Америці) і у цьому будинку ніхто не мешкає. Як варіант ми розглядали можливість того, що ми просто заблукали, або щось наплутали. Тож, ми вирішили обійти цілу вулицю ще раз. Було вже темно, гуляти самим по Америці вночі у районі де ні душі якось геть не комільфо, тому ми впали в мінімальну паніку.
Дозвонившись до нашої орендатор ми зрозуміли, що той будинок-примара - це все-таки наше місце призначення і пішли назустріч незвіданому....

Далі буде....

You Might Also Like

0 коментарі

About Me

Like us on Facebook