Я така людина, для якої книг багато не буває. На запитання про мої улюблені магазини, я б зніяковіла, бо не знала б що вибрати: продуктові чи книгарні (сміюсь). 

Книга базована на реальних подіях. Історія кохання, що виникнула у 1942 році, при найгірших обставинах ever. Двоє молодих людей, Лалі та Гіта, зустрічаються у концентраційному таборі, щоб разом пройти всі труднощі і перешкоди, і, зрештою, вижити (що було практично нереально) і прожити разом до самої смерті (56 років щасливого шлюбу). Лалі, як виявляється, розповів цю історію Гізер Морріс сам, вже після смерті своєї дружини, у всіх подробицях. 

Ця книга вчить бути вдячним. Вдячним за кожну крихту хліба, за одяг свого розміру, за кохану людину поруч, за живих батьків, за свободу, а найбільше за життя. Книга відганяє навіть найменші ознаки депресії, і, вмить, відкриває очі на дрібниці (за які слід бути вдячним), які у повсякденному життя не отримують нашої уваги. Вона дає зрозуміти, що, насправді, якщо люина просто відкриває очі зранку - це вже найбільше щастя. Якщо людина має що з'їсти, щоб прожити до завтра - вона не може бути нещасна. А ще, книга кричить про те, що все на світі можна пережити при умові, що людина вірить, надіється і щиро кохає.