До речі, у школі я ненавиділа читати, і, мабуть, не прочитала й 10 книг за весь час. Однак, смаки змінюються, і тепер я й місяця не можу прожити без 5 книг, як мінімум.

Сьогодні я вирішила запостити відгук на книгу, про яку я більше не можу мовчати. Книга - лік від депресій, розчарувань і інших дурниць, які ми звикли роздувати до розмірів слона. 

Татуювальник Аушвітцу - Гізер Морріс

Мене з моєю однокурсницею поселили у маленьку кімнатку. Ми обоє платили за неї 650$ в місяць. Тобто, за одну кімнату на місяць виходило 1300$. На замітку, стипендія на місяць від університету на цю програму складає 650 євро, тобто нам, по суті, вистачало виділених грошей лише на кімнату (при тому що харчування, проїзд та особисті потреби у Америці не відносяться до категорії "дешеві"). На початку ми не мали поняття про ціни на проживання, і на жаль, аж під кінець свого перебування у Бостоні ми дізнались, що це дуже дорого як на кімнату розміром 10 кв. м. Щоправда, у ціну за проживання входили вечері у будні дні. 

1. У нас вдома не було вікон, які б відкривались. Тобто у нашій кімнаті вікно відкрити було теж unreal. Ковток повітря можна було зачерпнути лише на вулиці.

2. Зимою у кімнаті було просто жахливо холодно, а навесні, коли пригрівало сонце, надзвичайно спекотно. Тому у нас були 2 варіанти - ми або мерзли, або задихались. 

3. Кімната знаходилась на другому поверсі, і я дуже "смачно" 2 рази гепнулась на сходах, які у Америці зазвичай обшиті ковром (за 4 місяці перебування у домі на тих сходах постраждало 4 людини, тому аргументи на кшталт "може то ти така незграба" не приймаються).

4. Американці обідають ввечері. В обід у них на роботі/ у школі/ університеті перекус, а ввечері вони їдять перше, друге і, іноді, десерт. 

Дорога до універу і назад забирала у нас щодня близько двох годин. 15 хвилин треба було йти до станції метро, ще 15 їхати однією гілкою, а потім 25 хв наступною. До речі, у метро я губилась до останнього (добре, що у мене була приятелька, у якої все було окей з орієнтацією у просторі  (хіхі). 

Метро у Бостоні то взагалі окрема тема. Перш за все запахи: пахне маріхуваною вперемішку з випорожненнями, брудними безхатьками, старістю і ванільними bagels*. У метро можна зустріти і супер багатих осіб, і бабульок, яким скоро за 100 з iPhone 8 у руках, і обкурених дивних типів, які на тебе пяляться так, що під землю хочеться провалитись, і навіть маленьких (та й великих) щуриків. Вагон метро служить і смітником, і ліжком, і місцем праці для деяких (здебільшого жебраків) осіб.

Місце, у якому ми провчились 4 місяці. Місце, яке загартувало мене на майбутнє і перевірило мене на міцність. Навчання за рік у цьому університеті коштує 13 000 $. Якщо б не програма обміну, я б точно не змогла собі дозволити таку розкіш. 

Отже, в тиждень у мене було 3 заняття по 2,5 години. Час занять зазвичай після 15 години. Одне з занять у нас починалось о 19.30, тобто додому я попадала після 23. 

-What????? Скаже хтось. Всього лиш 3 заняття в тиждень?